Отже, почнемо з історії.

Давним-давно жив один старець. Він навчав дітей грамоті і навчив вже багато поколінь. Однак славився він своїм даром читати думки, і ніхто в цьому не сумнівався.
Але один хлопчик вирішив випробувати вчителя. Він упіймав метелика і, поки ніс його в руках, представляв собі діалог, який може статися з учителем:
Я спитаю: – Вчителю, що в мене в руках? Якщо він відповість «метелик», я запитаю: – А вона жива чи мертва?
Якщо вчитель відповість «жива», я роздавлю її, а якщо він відповість «мертва», я розкрию долоні, і метелик відлетить.
Наповнений своєю блискучою ідеєю, хлопчик побіг до вчителя і знайшов його сплячим.
Хлопчик, торкнув вчителя за плече і спитав:
– Вчителю, що у мене в руках?
– Метелик, синку, метелик, – відповів учитель, розплющивши очі.
– А вона жива чи мертва? – радісно спитав хлопчик.
Вчитель знову заплющив очі і поринув у мовчання. Потім розплющив очі, подивився на хлопчика і сказав:
– Все в твоїх руках, синку, все в твоїх руках.
(Mooli Lahad «Creative Supervision. The Use of Expressive Arts Methods in Supervision and Self-Supervision», 2000 р.)

У рефлексивному діалозі ми не читаємо думки, ми створюємо та підтримуємо простір, в якому зустрічаються дорослі люди, щоб у повазі до своїх та чужих кордонів з інтересом досліджувати те, що знаходиться «в руках»: свій професійний досвід, особистісні настанови та цінності, розумові та емоційні звички, сімейні історії, гальмують сценарії та патерни.

Що таке рефлексивна практика та супервізія?
Рефлексія (від лат. reflexio – «звернення назад») – це роздуми людини про себе і про свої дії «Що і як я роблю?». Це процес, спрямований на самопізнання: своїх думок, почуттів, емоцій, станів, здібностей, реакцій; який допомагає подивитися на себе збоку – з сьогодення в минуле.
Рефлексія – це діалог зі своїм свідомим і несвідомим, який відбувається тоді, коли ми перемикаємося з дій, планування та прийому інформації із зовнішнього світу на дослідження свого внутрішнього світу. І це дає доступ до найширшої бази даних – до наших почуттів, думок, спогадів, звичних дій, патернів, усе те, що у процесі активної діяльності (автоматичних реакцій) залишається нерозпізнаним, «за кадром».
Перші згадки про рефлексивну практику відносяться ще до 170 року н.е. Римський імператор Марк Аврелій (121-180 рр.), відомий як «король-філософ», за часів своїх військових походів вів рефлексивний журнал «Записи до самого себе», і вважав його своєрідним посібником із самовдосконалення.
Імператор був представником філософії стоїцизму, а стоїки вірили в те, що шлях на щастя полягає в прийнятті сьогодення в тому вигляді, в якому воно постає перед людиною. Що, тільки звільнивши свій розум від бажань насолоди і страху болю, використовуючи його для кращого розуміння світу і спрямовуючи на справедливе ставлення до людей, можна привнести щастя в своє життя.
Техніки рефлексії трапляються й у древніх буддистських навчаннях. Наприклад, праксис – форма уважного роздуму про власне життя.
Можливо, у вас дозріло питання так, що ж таке рефлексивна практика в сучасних реаліях?
«За межами уявлень про правильні та неправильні дії є поле, я зустріну тебе там» (Румі).
Ця фраза дуже точно передає філософію такої форми професійної підтримки, як рефлексивна практика, і супервізія (від supervidere – погляд зверху), як однієї з її варіантів.
Джон Дьюї – американський психолог, філософ, один з перших, хто став докладно розглядати суть і призначення рефлексивної практики, охарактеризував її як «оцінку підстав своїх переконань» або процес, за допомогою якого людина раціонально досліджує свої припущення.
Дуже цікава філософія гуру рефлективної практики, дослідника в галузі менеджменту Дональда Шона: «Щодня, ми робимо безліч дій, але чи завжди ми знаємо, навіщо робимо те чи інше, якою є мета нашого трудового чи іншого дня»?
Один із головних принципів теорії Шона – мислення має бути рефлексивним. Адже тільки зрозумівши себе і усвідомивши свої можливості, можна стати цілісним, навчитися розуміти і приймати спосіб мислення інших людей. Тільки високий рівень свідомості допомагає людині повністю розкрити свій розумовий та фізичний потенціал.
Крім того, Шон був абсолютно переконаний, що тільки рефлексія дає людині можливість подивитися на речі та ситуації з іншого, нестандартного боку і побачити те, що неможливо побачити звичним поглядом.

Що ж дає рефлексивна практика коучу?
Рефлексія – це етап будь-якого навчального процесу, який важливо включати у план свого професійного розвитку. Вона допомагає вивчати себе, свої реакції, свої ментальні моделі, реконструювати їх, щоб бути найкращим професіоналом.
Завдання рефлексивної практики:
·        вчитися уважності – слухати себе;
·       зустрічатися віч-на-віч з власним удаванням;
·       помічати закономірності;
·       змінювати те, як ми бачимо
Коуч працює своєю особистістю. І коли ми вивчаємо свій досвід, то обов’язково включаємо в це вивчення погляд на себе – хто я, як особистість?с Але сам по собі досвід не навчає, тому дуже важливо докладати зусиль для його вивчення.
Незважаючи на схожі коучингові курси та інші розвивальні програми, які ми проходимо, ми стаємо різними коучами, кожен зі своєю унікальністю та спеціалізацією. Становлення професіонала – це індивідуальний процес.
І якщо особистість – це головний інструмент коуча, то рефлексивний процес допомагає нам вивчати цей інструмент, налаштовувати його, щоб ефективно проявляти його в професії через коучингові компетенції, відокремлювати свої особисті реакції, емоції та переконання від професійних дій, інтервенцій у сесії з клієнтом.
Рефлексивна практика допомагає зрозуміти, чи звучать питання, поставлені коучем під час сесій клієнту, з професійного інтересу чи з особистого досвіду коуча?

Чому коучу важливо здійснювати рефлексивну практику на постійній основі?

1. РП впливає на коучингову присутність.
Основне завдання коуча – розкрити потенціал свого клієнта. Ми входимо в сесію з інтересом, цікавістю, без упередження, з прийняттям, щоб побачити й почути “генія” нашого клієнта, ту силу, яку він сам ще не бачить. Для того, щоб мати такий стан коучингової присутності, нам важливо добре знати себе як особистість:
·       свої патерни та тригери;
·       коли і від чого ми втомлюємося?
·       коли і від чого ми втрачаємо енергію?
·       коли і чому ми втрачаємо увагу?
Це необхідно для того, щоб відрізняти власні реакції від реакцій, які виникають у роботі з клієнтом.
Уявімо ситуацію. Коуч починає позіхати, коли розмова з клієнтом перестає бути йому цікавою. Це типова реакція, яку він не усвідомлює. І виявивши, що позіхає, йому, напевно, стане від цього ніяково. Коуч намагатиметься пояснити це собі або клієнту і придушити напад позіхання. У будь-якому разі стан коучингової присутності втрачається. Рапорт і довіра з клієнтом втрачається. І в цій ситуації важливо знову відновити свою присутність.
З іншого боку, якщо коуч знає цю свою реакцію, він зможе зробити швидкий аналіз і зрозуміти, що позіхає не тому, що погано спав або йому не вистачає кисню, а тому, що в діалозі з клієнтом щось відбувається. А це вже матеріал для роботи з клієнтом.
Що краще ми налаштовуємо робочий інструмент – свою особистість, то глибшою буде робота з клієнтом.
Особливо важлива рефлексивна практика в перші роки практики коуча. Поки професійні навички та знання вбудовуються, знаходять своє місце, наша реакція на складні ситуації чи складних, емоційних клієнтів, ґрунтується на тих реакціях, які ми проявляємо у звичному житті, зіштовхуючись із подібними ситуаціями чи людьми.
Ми робимо це автоматично, неусвідомлено, однак, це впливає на процес коучингу.
Наприклад: клієнт починає плакати на сесії. І якщо в практиці коуча було не так багато подібних випадків, він миттєво проявляє свою особистісну реакцію. І тільки в рефлексії він може усвідомити, що сталося в той момент із ним самим і побачити зв’язок із тим, що відбувалося далі в сесії.

2. Рефлексивна практика допомагає бути в усвідомленій увазі.
Вона допомагає нам перебувати в стані тут і зараз, бути в увазі, усвідомлювати, що відбувається з нами, з клієнтом, з простором. Бути відкритим не тільки до своїх думок, а й до почуттів, відчуттів, вібрацій тіла. Коли ми цілісно присутні в сесії, то, як антена, починаємо вловлювати всі смисли, які транслює нам клієнт. Усе це є матеріалом для роботи.

3. Рефлексивна практика дає змогу проводити транформаційний коучинг (спрямований на розвиток усвідомленості), а не транзакційний (спрямований на дії).
Якщо коуч прагне швидко виправити те, що його не влаштовує в його роботі, і приділяє достатньо часу дослідженню того, де у своєму професійному розвитку він зараз перебуває і чому, що його привело туди, куди він спрямовує свою увагу, що він робить або не робить тощо, то таким чином він розвиває свою усвідомленість як коуча, і привносить це в роботу з клієнтом. Клієнти таких коучів отримують більш глибокі результати. Цей процес дуже докладно описаний у Отто Шармера, знайдіть час вивчити його.

4. Рефлексивна практика дає змогу вчасно опановувати та впроваджувати отримані знання та навички
Серед наших колег, є чимало тих, хто постійно чогось вчиться. Не встигнувши завершити одне, йдуть уже на інші курси, одночасно навчаючись за кількома напрямами.
Якщо в цей момент вони “проскакують” етап рефлексії, то метафорично стають схожими на огрядних людей. Їхнє ментальне “травлення” перестає працювати. Вони “роздуваються”, втрачають енергію, знижується фізична та розумова активність.
Цікавий факт, що частіше й регулярніше ми рефлексуємо, то частіше починаємо помічати свої патерни, звички й швидше усвідомлювати – про що це для нас?
Це те саме вертикальне зростання, геометрична прогресія.

У чому різниця між рефлексією та рефлексивною практикою?
Головна відмінність рефлексивної практики в тому, що вона дає змогу фіксувати процес вивчення власного досвіду і виражати його письмово, усно або графічно. Іншими словами, ми не просто рефлексуємо “у своїй голові”, а надаємо цьому процесу форму.
Причому всі три способи вираження рефлексії – лист, малюнок і розповідь – відрізняються між собою. Наприклад, та інформація, яку ми передаємо графічно, може відрізнятися від інформації написаної і відкриває нам нові можливості для вивчення.
І, звісно, важливу роль у цьому відіграє систематичність. І коли рефлексивна практика стає звичкою в практиці коуча, тим чіткішим стає уявлення про закономірності та зв’язки.